Українська геральдика

Петровський район отримав свою назву від селища Петрове, що стало центром утвореного 1923р. району у складі Криворізького округу Одеської губернії. У 1939р. його передано до складу новоствореної Кіровоградської області. Район неодноразово зазнавав територіальних змін у зв'язку з адміністративним перерозподілом і тільки від 1967р. межі його не змінювались до теперішнього часу. Розташований на сході Кіровоградщини. У районі переважає сільськогосподарське виробництво, що спеціалізується на зерновому землеробстві та тваринництві.
Характерною для ландшафту Петрівщини є підвищена, хвиляста рівнина з типовою лісостеповою рослинністю, розчленована балками, ярами й долинами ріки Інгульця та його приток Бешки, Зеленої, Жовтої. Більше ста курганів виявлено археологічними експедиціями на території Петрівського району. Вони є не тільки поховальними могилами минулих епох, а й пам'ятниками рукотворного ландшафту степу України. У ХVІ-ХVII ст. територія теперішньої Петрівщини входила до Вольностей Війська Запорізького. Тут з'являються запорізькі зимівники, формується козацька топоніміка - більш ранні безіменні кургани найменуються могилами з власними назвами: Бекетова, Січова, Стареча.
До найдавніших населених пунктів району належить село Зелене, яке розташоване на місці запорозького зимівника, заснованого у другій половині XVIIст., село Новий Стародуб, що згадується у письмових документах початку XVIIIст. та сучасний районний центр селище Петрове. За одним з усних переказів Петрове виникло у кінці XVIIст. як хутір козака Петрика - Петра Івановича Іваненка. Але то лише версія, бо достовірним є те, що Петрик поселився пізніше на правому березі р.Бешки на місці теперішньої Нової Праги і поселення мало назву Петриківка. За іншим переказом селище засноване запорізьким козаком Петром Глобою у 60-х рр. XVIIIст., але підтвердження цьому не знайдено. Найбільш вірогідним виникнення Петрового пов'язане з діяльністю кошового отамана Петра Кальнишевського. Через теперішній Петрівський район, від села Дереївки на Дніпрі до річки Жовтої при впадінні її в Інгулець, проходила межа Вольностей Війська Запорозького та Нової Сербії.
У противагу діям царського уряду, який почав інтенсивно залюднювати ці землі переселенцями - сербами, хорватами, болгарами, створюючи лінію військових поселень, Петро Кальнишевський, починаючи з 1767 р., став переселяти одружених запорожців з хуторів на землі понад кордонами військових поселень. Так виникли козацькі слободи (Богданівка, Іскрівка, Верблюжка, Ганнівка та ін.). За десятиріччя свого отаманування Кальнишевський заселив десятки сел. Маючи власні землі в межах теперішнього Петрівського району, він відіграв значну роль у заселенні Петрівшини. Козацький зимівник, у якому періодично мешкав кошовий отаман, був названий Петровим.
ЗНАК N29 (червень, 2003р.)