Українська геральдика

Село має свою історію, яка сягає у сиву давнину. В "Статистических описаниях церквей Волынской губернии" Н.З.Теодоровича Вербовець (Вербова), як володіння збаразького князя Солтана, датується 9 липня 1463р. Село Солтану було подаровано литовським князем Свидригайлом за вірну службу.
Однак село набагато старше, про що свідчать цвинтарі, розкопки, легенди. З розповідей старожилів, з переказів відомо, що в давні часи невелике поселення було розташоване дещо в іншому місці. Де зараз Стадниця, були Малі Комаринці, а Великі Комаринці - ліворуч від Рудки, в сторону до Глибокої долини. Там і тепер знаходять уламки глиняного посуду. А на горі, що над Рудкою, був цвинтар, який тягнувся аж до хуторів села Мартишківці.
Жителі села Комаринці вимерли від епідемії чуми. Щоб заселити поміщицькі землі, обробляти їх, почали вербувати людей з інших сіл. Назва села пішла від слова "вербувати", але дехто назву пояснював простіше. Завербовані поселились в долині, поблизу річки, біля якої росли верби. Село назвали Вербовець (Вербова).
Його, як і навколишні села, пустошили татарські орди, шляхетське панування, кріпаччина, холера, чума, голод, нальоти сарани, що виїдала все. Не залишалось ні рослинки, ні бадилинки.
Село палили загони Куремси та Бурундая. Під Білкою, яка межує з Вербівцем, у 1474р. литовсько-русько-польські війська розгромили татар. З початку навали Батия до кінця XVIIст. монголо-татари 42 рази нападали на цей край.
У хроніці Стрийковського Матвія розповідається, що 28 квітня 1512р. Острозький Костянтин з 4000 волинян і поляків під Лопушно розгромив 25-тисчну орду перекопських татар і звільнив під Білкою 16 тисяч чоловіків, жінок і дітей з ясиру. Восени 1618р. знову велика татарська орда дісталась Поділля, спалила Білку і всі навколишні села. Не оминуло це лихо і Вербівця. А Костянтин Острозький, правдоподібно, добирався з своїм військом з-під Лопушно до Крем'янця Вербовецьким шляхом, що був основним сполученням між містами: Вишгородок-Вишнівець-Крем'янець.
Волинь, яка була під владою і Литви, і Польщі, і Росії, не мала можливості для національного розвитку. У Вербовець, як і в усі села Волині, прийшла кріпаччина. Ще в другій половині XVIст. внаслідок запровадження фільваркових господарств селяни втратили землю і стали безземельними. Все це зміцнювало матеріальне становище феодалів.
Усі землі навкруги належали князям Вишневецьким. Як свідчать архівні джерела, а також опис до карти "Волинське воєводство, 1629р., поселення і володіння", видані у 1930р. вченими Київського університету, на той час Вербовець уважався містом. Тут нараховувалось 58 димів, проти старовинного сусіднього Вишгородку, де було 111 димів. Поруч із Вербівцем розташовувались: Шепелівка - 56 димів (нині це вулиця нашого села), Старики - 36 димів. Дивно, що про таке село взагалі не залишилося споминів. Цікаво, де саме воно лежало і чому так безслідно пішло у небуття? Посесором Вербовця, Стариків і Шепелівки був Жоравницький Ян. До Вербовецької волості входили села: Лопушно, Пахинки (зараз - Пахиня) з посесором Людзицькою Доротою, де разом нараховувалось 121 дим, Корначівка, Голубе (ще одне невідоме насьогодні поселення), Шили, де посесором був Лобос Даміян, Білка у 16 димів, де посесором був Ручицький Албрихт. Таким чином, до Вербовецької волості входило 9 поселень у 380 димів з центром у місті Вербовець.
У першій половині XVIIст. село Вербовець належало до Крем'янецького повіту. У селі було 2636 га землі, 1592 морги належало поміщиці Охоцькій, 589,8 га - графу Ржевуському. Решта землі була в користуванні селян, церкви.
В селі було дві корчми. Одна - біля шляху, яким їздили купці з Вишгородка в Крем'янець, друга - в центрі села. Неподалік від корчми була пивоварня. Власником її був пан, що мешкав у селі Борсуках, а в корчмі порядкував єврей, присланий паном.